209-річниця від дня народження Тараса Шевченка

       Напередодні 209 річниці від дня народження Тараса Шевченка на пам’ять приходить світлина І.Гудовського, фотографа київського фотоательє, із зображенням нашого поета. Фотопортрет зроблений у 1859 р. і він вартий нашої уваги, бо на ньому інтелігент з глибоким розумним поглядом, одягнений в аристократичний костюм білого кольору; естет, для якого витончений смак до навколишнього світу - аксіома; титан думки, бо так і прагне вгадати устремління його вдумливого погляду.

        Ось вам і Шевченко…. Закреслено всі стереотипи: кріпак, нещасний хлопчик на побігеньках, арештант горезвісної царської тюрми, солдат, якому все заборонено: і писати, і малювати….

       І думаєш, як правильно закликав Іван Драч: подивитись на Кобзаря по – іншому: «Скиньте з Шевченка шапку та дурного отого кожуха!» Бо так само, як Тарасові Григоровичу зовсім не личить оте  забраковане у вірші І. Драча вбрання, так і сенс його мислення занадто крилатий, щоб вміститися в рамках того вузького бачення його самого, ще більше Шевченкових творів, як це робила більшовицька совєцька тупа ідеологія….

       Кожний українець повсякчас, а особливо в період свого становлення як особистості, іде до Шевченка, щоб зрозуміти мету і сенс свого буття, дарованого на мить у неосяжному всесвітньому русі, щоб по діях, прагненнях, думах великого Поета звірити свої скромні кроки.

        Його хода така велична, така могутня, сповнена такого  потужного духовного устремління, що не кожному вдається за весь свій життєвий відрізок порівнятися хоч би на йоту з ним – просто Кобзарем…. А ще Державотворцем, бо хто ж як не він зболено та суворо запитав: «Чиїх батьків чиї ми діти? Ким? За що закуті?» і твердо, оптимістично уявив: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». І як добре, що сьогодні ми, виборюючи кров’ю свою незалежність, можемо гідно сказати: «Ми-Українці! Не малороси, не хохли, не «єдинородці», а горді діти свого давнього Роду і Народу, незламна віра якого у відродження нації, її духовні, ментальні скарби недосяжні для москви». Пам’ятаємо Тарасові прроочі слова про рідну землю:

«Оживуть степи, озера

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії»

та про його тверду віру в світле майбутнє України:

«І на оновленій землі

Ворога не буде супостата.

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.»

         За цими поетичними образами ховається зболена душа Пророка української нації, першого її сміливого Націоналіста, Будителя українського Духу.

          Шевченкове слово – незнищенне - воно мотивувало Героїв Небесної Сотні, магічно промовляє з рекламного щита звільненого від орків Куп’янська, волає із розстріляного окупантами пам’ятника Кобзареві у Бучі:

«Борітеся- поборете

Вам Бог помагає

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

              Шевченко – це Той, хто завжди у нашому серці. Назавжди….до останнього подиху.

Посилання на літературний марафон "Бог послав нам Кобзаря"
https://www.youtube.com/watch?v=rjreqkDuZKU